Парад вишиванок на Октоберфесті в Мюнхені 2016

Чи варто поєднувати непоєднуване? Чи приживеться воно разом? Виявляється так – у запальний пивний фестиваль в Мюнхені, знаний як Октоберфест, чудово вписалися українські вишиванки і навіть гопак.

Та про все спочатку… Почалася вся історія одного осіннього вечора, але ще минулого року. Щоб популяризувати Україну за кордоном, ми не придумали нічого кращого, ніж пройтися під носом у десятка тисяч корінних мюнхенців та ще більше туристів в українських строях. Власне, кращого і не придумаєш, адже традиційний парад строїв у першу неділю Октоберфесту саме для цього й існує – показати традиції найменшого баварського села, втілені в тканині, бісері та шкірі.

Українці на Октоберфест 2016 (Фото Марії Васильєвої).

Українці на Октоберфест 2016 (Фото Юрія Душка).

Далі почалася звичайна бюрократична робота. Текст із заявкою було складено досить швидко, проте залишалось незрозумілим, кому ж саме його треба було надсилати. Оскільки офіційно пивний фестиваль в Мюнхені організовується самим містом, заявку ми теж надіслали в ратушу. Очевидячки, нашого листа кілька разів пересилали до різних адресатів, бо відповідь прийшла аж за декілька тижнів. А разом з нею – анкета про участь з точним описом, фотографіями, кількістю учасників та походженням групи.

Нарешті можна йти… (Фото Юрія Душка)

Кістяком групи став танцювальний колектив «З перцем», учасникам належали також всі однострої – гуцульські та центрально-українські. Основною вимогою участі в такому параді є достатня кількість однотипних комплектів вбрання – тобто від головного убору до взуття. Просто покрасуватися у вишиванці не вийде.

Організатори підійшли до події з типовою німецькою скурпульозністю: після підтвердження участі нашої групи прийшов лист на 5-6 сторінках із правилами для учасників. Було передбачено все: від жіночих зачісок (ніякого розпущеного волосся) до швидкості колони (104 кроки за хвилину). Липнева стрілянина у Мюнхені також наклала свій відбиток – вперше за багато років поліція почала перевіряти сумки відвідувачів, а наші кошики перевірили до виходу колони спеціально вишколені люди.

Ой хмариться, туманиться, дрібні дощі йдуть… (Фото Юрія Душка).

Під час власне походу (18 вересня 2016) погода не дуже тішила ні нас, ні глядачів. Зранку почалася справжня листопадова мжичка, за день до того довелося побігати по магазинах та знайти двадцять однакових парасоль, які б найкраще підійшли до костюмів.

Збір було оголошено о восьмій годині, власне сама хода починалася о десятій. Наша група вийшла десь по одинадцятій, оскільки в колоні ми йшли сорок другими, загалом було шістдесят груп із загальою кількістю учасників в дев’ять тисяч чоловік. Виявляється, провести декілька годин під дощем може бути досить весело, до нас завітали кореспонденти з «1+1» і зняли короткий сюжет. «Баварське Радіо» також зацікавилося якскравими гуцульськими строями:

Справедливості ради треба додати, що такий парад вишиванок на Октоберфесті проходить не вперше. Ансамбль «Калина» брав участь у такому ж параді в 2000 році, німецька «Зюддойче» згадує учасників із України також в 2010 році.

Увесь маршрут розтягнувся на сім кілометрів, одначе відстань, яка в будні дні здалася б довгою та нудною, була подолана на одному диханні. Дуже часто з узбіччя нас вітали глядачі-німці, ми у відповідь кидалися цукерками. Учасники «З перцем» за кожної нагоди влаштовували танцювальний флешмоб, за що заслужено отримували порцію аплодисментів. Як на диво, досить часто з тротуарів доносилося знайоме «Слава Україні!», якийсь розчулений дядечко крикнув біля пам’ятника Максу Йозефу «Спасибо, что вы здесь». Чи падав під час походу дощ чи ні, не зможе напевне сказати жоден із учасників: усі так захопилися дійством, що звертати увагу на такі дрібниці не було часу. Наші гуцульські постоли були мокрі ще до початку. Але організатори подбали не тільки про видовища, але й про хліб (в переносному значенні, звичайно). Після входу на Терезієнвізе кожній групі учасників було заброньовано декілька столів у шатрі на вибір. Там вже була змога відігрітися, підкріпитися та нарешті обмінятися враженнями від походу.

Редакція: Нік.

 

Залишити відповідь